Современное левое движение не знает само себя.

Можно до посинения спорить, кто является сейчас самым авангардным
классом и имеет ли отношение к этому авангардному классу современное
левое движение, но без точных и строгих знаний такие дискуссии останутся
лишь праздной забавой. Кто и по каким причинам идет в левое движение -
помочь узнать это должна данная анкета, задуманная как первая из серии анкет о современном левом движении.

Чем больше людей будет в ней участвовать, чем более репрезентативной она будет, тем ближе к истине окажутся ее результаты, и тем полнее будет достигнута ее цель. Поэтому мы предлагаем товарищам из различных левых пабликов репостить эту анкету и публиковать ее результаты.

https://vk.com/club185751765

...Кроме собраний, деятельность МОРГ сводилась к изданию малотиражной и никем не читавшейся газеты «Рабочий голос». Сайта у организации не было. Когда Соня Белкина, дочь программиста, разбиравшаяся в современных технологиях, сказала Анатолию Петровичу, что сайт был бы полезнее газеты, вождь партии ответил ей:

— Ленин, наш дорогой учитель, писал, что газета — коллективный пропагандист, агитатор и организатор. А про сайт, Соня, Ленин ничего не писал.

Газету морговцы продавали по воскресеньям у Базара. Прохожие воспринимали распространителей марксистской прессы своеобразно. Мужики говорили:

— Парень, чем газетами торговать, лучше бы ты настоящую работу нашел. Хочешь, я тебя к себе на корабль возьму? На судового механика выучу, такие деньги будешь получать, что через пять лет себе дом отгрохаешь.

Старушки жалели студентов, обнищавших до такой степени, что опустились до торговли газетами, и совали морговцам то пирожок, то пару луковиц. Раз Ваня Подлипный и Эдик Шульман получили даже от торговки ведро непроданных за день и малость протухших от жары раков, которых схавали с пивом.

Лучше всего газеты продавал Сергей Пшеничный. Да и как было не купить газету, когда тебя останавливал парень 195 см ростом и 120 кг весом и вкрадчивым басом просил:

— Слушай, брат, купи газету, — как друга прошу. Недорого возьму.

МОРГовцы перемывали косточки давно покойному Советскому Союзу, в котором не было никакого социализма, а был государственный капитализм, критиковали давно покойного Сталина, уважали Маркса и Ленина, и не интересовались тем, что происходит вокруг. Когда Антон Тесленко, поступив на истфак, первый раз пришел на собрание МОРГ и спросил, что организация думает об очередном антинародном законе, принятом парламентом, Анатолий Петрович ответил:

— Это нас не интересует.

— Как, вас не интересует, что происходит в нашей стране?

— У Вас буржуазное мышление, т. Тесленко. «Наша страна» — понятие буржуазное. Наша цель — мировая революция, и компромиссы здесь неуместны.

Антон Тесленко вспомнил советский анекдот про колхозное собрание, на котором ввиду отсутствия досок и гвоздей для строительства сарая решили сразу перейти к вопросу о построении коммунизма, и с тоской вспомнил реформистскую партию, в которой он начинал свою деятельность, еще будучи школьником в селе. Партия наводила реальный ужас на местное начальство и сыграла немалую роль в народных протестах, приведших к свержению президента Обдиралова и приходу к власти президента Надувайлова. Но, получив от Надувайлова два министерских поста, реформистская партия была съедена червем коррупции, а желание Антона Тесленко приблизить счастье всего человечества было столь велико, что, за неимением лучшего, он решил сотрудничать со странными фриками и вступил в МОРГ, находясь там в глухой фронде к Анатолию Петровичу....

Полностью повесть "Марксизм и любовь в Черноморске" читайте здесь https://proza.ru/2021/11/08/132

Ми публікуємо тут одне з оповідань нещодавно померлого нашого товариша Сашка Терещенка. Творча спадщина його містить чимало яскравих художніх творів (оповідань, віршів), рецензій на кінофільми та аналітичних статей із політичних, економічних та історичних проблем, що хвилюють і досі наше суспільство. Сподіваюсь, що спільними зусиллями, ми зможемо зібрати та видати принаймні найцінніше із його творів.

Олександр Терещенко. Нєанглічанін (оповідання)

За столиком сільського бару, вивіска якого для більшої претензійності була написана латинськими літерами, розпивали вже, по всьому видно, не по першому бокалу пиво два чоловіки на вид двадцяти п'яти — тридцяти років. Про те, що один з них приїхав із міста відвідати рідних, можна було здогадатись з прикріпленого на брючному ремені мобільного телефону. Справа була не тільки в самій наявності мобілки — село не входило в зону покриття жодного оператора мобільного зв'язку; вихідця з цих місць у власникові телефону видавало те, як він його носив. Вигадавши на своїх роботах без, як правило, гарантованих вихідних час для візиту до дому, сільські заробітчани прагнуть справити на земляків певне враження — «щоб не казали, що поїхав у місто від нічого робити». Не маючи в межах села практичної користі, мобільники все ж красуються на видних місцях туалету як носії інформації про належність до певного рівня матеріального достатку. Тому при зустрічі односельчан, котрі поїхали шукати заробіток в тенетах великого міста, погляди перехрещуються приблизно в тій же області, що і в чоловічому душі, тільки тут розміри не слугують однозначним критерієм гордості.

В селі, де знанням паспортних прізвищ односільчан могли похизуватись лише вчителі й працівники сільради, його звали Іван Броллєр. Він походив з роду Півнів, який своїм тотемом був зобов'язаний одному з своїх предків бозна в якому коліні, котрий в дитинстві вилазив на ворота й вдало імітував спів домашньої птахи. За біляву зовнішність і схильність до повноти малого Півня ровесники перехрестили в Броллєра — саме в той час ця м'ясна куряча порода почала приживатись в домашніх господарствах українських селян. Пропрацювавши після армії кілька місяців трактористом на бувшого голову колгоспу, який заправляв тепер тими ж землями уже в якості фермера, і отримавши за це мішок цукру й два муки, Броллєр подався на заробітки в Київ. Тут він поміняв череду професій, аж поки не влаштувався на посаду «тіхаря» в продовольчо-побутовому супермаркеті. Змінами по 10-14 годин вештався він поміж покупцями з виглядом одного з них, намагаючись при цьому вислідкувати тих, хто «забував» витягнути перед касою з кишень-піхов-пазух товари відповідних габаритів.

Зовнішній вигляд співрозмовника Броллєра, якого селяни знали проміж себе як Колю Тра-та-та (його прапрадід був першим в колгоспі трактористом), дещо збивав з пантелику місцевих обивателів. Одягнений він був без натяку на чиновничо-хазяйську «солідність», при тому що був одягнений в добротні й, мабуть, дорогі речі не «інкубаторного» фасону. Післяшкільний шлях Тра-та-та попервах був визначений тією обставиною, що рідний дядько його по материнській лінії був доктором наук і працював деканом в аграрному університеті. Мати Миколи, шкільний викладач іноземної мови, змалечку студіювала сина в англійській мові і, маючи сильно гіперболізовану уяву про можливості брата, який «вибився в люди», простодушно попросила того влаштувати сина «десь на міжнародні відносини». Доктор відповів на це з усміхом, що в дипломатів є свої племінники. Ставши студентом сільськогосподарського вузу, в той час, як наукова кар'єра сильно впала в престижі, Микола не став перейматись навчанням, хоч по логіці родинних зв'язків повинен був вступити в аспірантуру. Він використав іншу можливість з тих, які йому надавала альма-матер. Тамтешні чиновники від науки використовують як основне джерело своїх доходів (окрім вступних і сесійних поборів з студентів) профілюючу специфіку свого вузу. Вони укладають з західноєвропейськими університетами договори про направлення туди студентів-аграріїв на «перейняття досвіду й підняття кваліфікації». За всіма цими паперами криється безмитний експорт дармової робсили на плантації до європейських землевласників. Студенти виконують саму чорну роботу і отримують платню в кілька разів меншу, ніж мали б за цю ж роботу громадяни тих країн, куди вони потрапляли. Хоч скотські умови праці не були секретом, все ж раніше, за півроку-рік, на які видавалась віза, молоді гастарбайтери могли заробити еквівалент того, що мали б при безперервному трудовому стажі на батьківщині за кілька років. Тому конкуренція за місця в групах «обміну студентською молоддю» була дуже велика, і за них студентам доводилось викладати вузівським чиновникам на лапу значні, по своїм міркам, суми. Протекція дядька позбавила Миколу від клопоту, пов'язаного із збором необхідної суми....

Далi - https://proletar-ukr.blogspot.com/

Встав над безумием этого дня
мы вызываем огонь на себя
чтобы успели там впереди
люди пройти отрезок пути

Это так трудно идти на смерть
каждый хотел так много успеть
но видимо это наш главный труд
прожить под огнем пять долгих минут

Мы знаем дорога заказана нам
к этим возвышенным небесам
нам в одиночку не одолеть
эту всесильную вечную смерть

Но наш отряд уходящий вперед
нашу победу за нас обретет
и мы погибая в сраженье с врагом
тоже возводим наш радостный дом

Это радость увидеть тех
кому достанется наш успех
это радость взглянуть в глаза
грядущим будущим небесам

Это право у нас не отнять
наше право насмерть стоять
наше право погибнуть в бою
жизни смерть подарить свою

И журавли летят в небеса
к нам доносятся их голоса.
они кричат о тех кто ушел
кто свой конец в сраженье нашел

О том что и нам придется уйти
не достигнув конца пути
но кто-то снова будет стоять
и так же медленно умирать

Чтобы успели там впереди
люди пройти отрезок пути

Подборку написанных в середине 1990-х годов стихов Артема Русановича (1968-2014) см. здесь vk.com/@novaiskra-t-artem-artem-rusanovich-stihi